Стаття присвячена, великим людям, видатним конструкторам комп'ютерів,
не відомо як би розвинулися комп'ютери якби не вагомий вклад цих людей.
Джин Амдал
Він був головним конструктором і розробником таких легендарних комп'ютерів, як ІВМ 704, 709, 7030, 7090 і архітектором комп'ютерного сімейства третього покоління ІВМ/360. Коли він не зумів заставити керівництво фірми ІВМ слідувати його намірам і новаціям, то кинув виклик цьому комп'ютерному гіганту, організувавши власну фірму Amdal Corp. з метою створення надшвидких мейнфреймів, котрі зможуть працювати з програмним забезпеченням фірми ІВМ. Створення таких машин закінчилось повним успіхом.
Джин Амдал вважається проектувальником найбільших комп'ютерних систем ХХ століття. Часто його порівнювали з Сеймуром Креєм, винахідником суперкомп'ютерів: обидва хотіли змінити принцип конструювання великих комп'ютерів і обоє мали великий вплив на комп'ютерну промисловість.
Але в тойчас як Крей - людина, котрою Амдал захоплювався, але ніколи не був з ним знайомий - зконцентрувався на проектуванні суперкомп'ютерів які мали невеликий ринок, Джин Амдал створював машини загального значення (мейнфрейми), які призначалися для охоплення великого сегменту ринку.
Амдал народився 16 вересня 1922 року в Фландро, штат Південна Дакота. Він поступив в коледж штату Південна Дакота (пізніше університет Південна Дакота) осінню 1941 року і вчився тут до весни 1943 року. Потім він вивчав фізику і електроніку по спеціальній навчальній програмі армії США, з сердини 1944 до 1946 року. Осінню 1946 року він вернувся в коледж штату Південна Дакота і два роки по тому отримав степінь бакалавра з інженерної фізики.
Амдал написав дипломну роботу по теоретичній фізиці у Вісконсінському університеті. В 1950 році він отримав завдання від професора попрацювати разом з двома іншими випускниками над дослідженням: чи може внутрішньоядерна сила частинок відбити граничний стан між трьома найпростішими ядерними частинками. На протязі 30 днів Амдал і двоє його колег працювали з калькуляторами і логарифмічною лінійкою, щоб отримати дві найбільш значущі цифри і вирахувати найнижчий енергетичний рівень для любої величини параметрів. Вони були засмучені, коли зрозуміли, що існує майже граничний стан, а не сам він. Одним словом, внутрішньоядерна сила не могла адекватно відобразити стан ядра. Амдал зрозумів, що для коротких розрахунків необхідні більш сучасні обчислювальні пристрої.
Він вирішив створити комп'пютер. Один з комп'ютерів як він зібрав був названий "VI 3C" (Вісконсінській інтегрально синхронізований комп'ютер). Амдал пригадує його як "дійсно доволі цікавий комп'ютер". Його дисертація була звітом про проект і конструкцію цього комп'ютера.
В липні 1952 року він поступив в ІВМ, спочатку працював над проведенням модельних досліджень і проектуванням машин для розпізнавання символів. Він переїхав на завод ІВМ в Поукіпсі, штат Нью-Йорк, де уже закінчувались останні роботи над захисним комп'ютером ІВМ 701. Фірма уже продала 19 таких машин і хоч вони були модернізовані, компанія хотіла створити щось більш потужніше.
Промисловий електронний комп'ютер ІВМ 701 був випущений в 1952 році. Він представляв собою синхронну машину паралельної дії, яка мала 4000 електронних ламп і 1200 кремнієвих діодів. Вдосконалений варянт ІВМ 701 був введений в експлуатацію в січні 1956 року.
У вересні 1953 року Амдал назначається головним проектувальником комп'ютера ІВМ 704. ІВМ 704 відрізнявся високою швидкістю роботи, в ній використовувались індексні регістри і дані представлялись в формі з плаваючою комою. ІВМ 704 - перший комп'ютер, в якому була реалізована перша мова програмування високого рівня FORTRAN
Після ІВМ 704 Джин Амдал стає головним розробником наступної машини - ІВМ 709. компютер ІВМ 709 в архітектурному плані приближався до машин другого і третього поколінь, та мав багато нововведень.
В 1956 році фірмю ІВМ були розроблені плаваючі магнітні головки на повітряній подушці. Цей винахід дозволив створити новий тип пам'яті - дискові ЗП (запам'ятовуючі пристрої), значення яких було в повній мірі оцінено в наступні десятиліття розвитку обчислювальної техніки. Перші ЗП на дисках появилися в машинах ІВМ 305 і RAMAC-650. На фото зліва видно перший жорсткий диск ємністю 5 мегабайт, його розмір приблизно такий як у холодильника.
Після лампових машин ІВМ 701 і 704 фірма випускає комп'ютер ІВМ 7090 і ІВМ 7094. Ці машини представляли собою напівпровідниковий аналог комп'ютерів ІВМ 704 і ІВМ 709, в яких в архітектурному плані вже були закладені основні риси комп'ютерів третього покоління, в тому числі апаратні застосування для виконання операції з плаваючою комою і канали вводу-виводу.
Пізніше через незгоди з керівництвом фірми ІВМ, Амдал (в цей час він проектував систему Stretch) іде з фірми ІВМ. З 1956 року він був керівником робіт по техніці обробки даних в фірмах Thompson Ramo Wooldridge та Aeronutronic Systems. В 1960 році він вернувся в дослідницький центр фірми ІВМ в Йорктаун-Хайтс, штат Нью-Йорк, де став директором відділу експерементальних обчислювальних машин і керівником робіт по створенню мейнфреймів третього покоління ІВМ/360.
На початку квітня 1964 року фірма ІВМ обявила про випуск шести моделей свого сімейства ІВМ/360 (System 360). Президент фірми Г. Уотсон назвав цю подію найважливішою в історії фірми, практика остаточно закріпила цей факт як значущий в розвитку обчислювальної техніки. Сімейство машин ІВМ/360 оголосило про появу компю'терів третього покоління.
Крім моделей 30, 40, 50, 60, 62, 70, фірма випустила 19 нових систем пам'яті і 26 пристроїв вводу-виводу. ІВМ/360 - це перше сімейство в якому застосовано мікропрограмування. Завдяки таким новинкам машини сімейства, котрі дещо відрізнялися своїми апаратними засобами, могли працювати з одним і тим же складом команд. Комп'ютери сімейства працювали зі швидкодією від кількох десятків тисяч до кількох міліонів операцій в секунду. За 6 років існування сімейства фірма ІВМ випустила більше 33 тисяч машин.
До кінця 60-х років фірма ІВМ в загальній складності випускала більше 20 моделей сімейства ІВМ/360. Модель 85 стала першою машиною, в якій для підвищення швидкості доступу до пам'яті була застосована кеш-пам'ять (від французького cache - "схованка"). А модель 192 - перша машина в якій застосовувались монолітні інтегральні схеми.
Створення моделей сімейства ІВМ/360 надало великий вплив на весь розвиток комп'ютерної техніки. Структура і архітектура цих обчислювальних машин з одними чи іншими змінами в елементній базі були втілені в комп'ютерних смімействах багатьох інших країн. Зліва на фото пам'ять IBM 360 на магнітних бабінах, вперше людина могла зробити апгрейд (в даному випадку збільшити пам'ять)
В роки роботи над проектом ІВМ/360 Амдал написав статтю "Нові концепції в розробці обчислювальних систем", в якій він виділив чотири напрямки в області проектування обчислювальних систем:
- Розвиток техніки програмування і компілювання для підвищення швидкодії і гнучкості обчислювальних пристроїв
- Підвищення швидкодії обчислювальних машин з метою підвищення швидкодії і зниження вартості виконуваних операцій
- Мультипрограмування (розділення в часі) і мультиобробка (розділення обчислень) для підвищення кількості обладнання обчислювальної системи, що одночасно використовується.
- Розвиток системи обміну результатами обчислень для більшої гнучкості в складі і розміщенні пристроїв обчислювальної системи.
В січні 1965 року він був прийнятий в члени наукового товариства ІВМ, йому було дозволено наступні 5 років працювати над любими проектами, які йому подобалися. Він став директором нової організації, котру йому допомогла заснувати ІВМ, це була лабораторія перспективних комп'ютерних систем в Менло-Парк, Каліфорнія. Але в 1969 році Амдал і ІВМ посварилися через стратегію розвитку великих комп'ютреів. ІВМ встановлювала ціни на свої машини, виходячи з їх потужності, а не з затрат на їх виробництво. Це заставляло компанію відхиляти любі пропозиції по створенню великого комп'ютера, бо виходило, що його висока ціна скоротить ринок і не виправдає сподівань. Як згадував сам Амдал: "в основному я пішов з ІВМ другий раз, тому що я хотів працювати з великими комп'ютерами. А в випадку якби я залишився в ІВМ я би мусив змінити свою карєру, не отримуючи особистого задоволення від роботи".
В 1970 році Амдал остаточно покидає ІВМ і засновує свою приватну фірму Amdahl Corp. Після відкриття фірми він вирішує створювати мейнфрейми сумісні по роз'ємах з ІВМ, тобто компю'тери сконструйовані таким чином, щоб вони могли працювати з обладнанням і системами які створені іншими користувачами.
З кінця 1971 року Джин Амдал приступив до проектування і розобки свого першого сімейства Amdahl 470.
Перша машина сімейства Amdahl 470 V/6 появилася в середині 1976 року і зразу проявила фурор серед комп'ютерних розробників і замовників. Це був перший у світі комп'ютер четвертого покоління, виконаний повністю на ВІС (великих інтегральних схемах), він мав високу швидкодію (5,4 міліона операцій в секунду), котра досягалась використанням конвеєрної обробки команд. В комп'ютері Amdahl 470 V/6 була застосована біполярна кеш-пам'ять емністю 16 кілобайт, вона в свою чергу дозволила ефективніше працювати з оперативною пам'яттю ємність якої була 8 мегабайт. Цей перший комп'ютер четвертого покоління, був в два рази швидший, мав в два рази більше пам'яті, займав в 3 рази меншу площу в порівнянні з потужною аналогічною системою того часу ІВМ 370/168. Такі організації як AT&T, General Motors, NASA "стали в чергу" для покупки Amdahl 470 V/6. До весни 1976 року фірма Amdahl Corp продала 50 таких комп'ютерів. А весною цього ж року фірма знизила ціну на дану модель і випустила дві нові моделі, сумісні з ІВМ але швидші за них.
Проте осінню 1976 року фірма Амдала похитнулася, як і багато подібних фірм, коли ІВМ переконала покупців, що її нові мейнфрейми будуть значно дешевші ніж у конкурентів. Через це Амдал мусив продати більшу частину своїх акцій японській фірмі Fujitsu, так він втратив контроль над фірмою.
Після цього він заснував ще одну фірму, яка про те не протрималась довго, у 80-ті роки він працював ще у кількох фірмах, де займався виготовленням сумісних мейнфреймів, а у 1994 році він відкрив, поки що, останнє своє починання, компанію - Commercial Data Servers, вона виготовляє не дорогі мейнфрейми, для окремих груп покупців. "Великий" проектувальник мейнфреймів продовжує працювати не зважаючи на свій вік.
Гордон Белл
Якось на рубежі 50-60-х років ХХ століття один з відомих зарубіжних спеціалістів в області інформатики Р. Фано сказав: "Ми повинні направляти наші технічні ресурси на те щоб приспособити комп'ютери до потреб і бажань людей. Їх страх і особистий протест будуть проявлятися до тих пір, поки комип'ютери не стануть доступними для широкої аудиторії і не перетворяться в корисних помічників."
Ореол таємничості, який оточував обчислювальні машини, зник з появленням в 60-х роках мінікомп'ютерів. Саме простота і доступність для широкого кола користувачів забезпечили мінікомп'ютерам велику сферу застосування.
В 1957 році появилася нова компанія Digital Equipment Corporation (DEC), котра задалася цільлю виготовляти більш дешевші і компактніші комп'ютери. Через кілька років засновники компанії підписали контракт з молодим інженером, чий комп'ютерний талант пізніше мав великий вплив на розвиток електронної промисловості. Працюючи в компанії DEC, Гордон Белл здійснив справжню революцію в електроніці, поклавши початок ері мінікомп'ютерів.
Комп'ютери Бела (PDP-4, PDP-5, PDP-6, PDP-8, PDP-10 i PDP-11) в прямому значенні посунули електронну промисовість вперед. Їх технічні характеристики покращувались, потужність зросла. Хоча коштували вони дорого - десятки і сотні тисяч доларів, але уже не мільйони. Белл йшов до зменшення розмірів комп'ютерів не через інтеграцію компонентів (цим шляхом розвиток пішов уже пізніше, скориставшись досвідом першопроходців), а завдяки новим архітектурним рішенням.
Коли в 1957 році засновник DEC Кен Олсен починав свій бізнес в області комп'ютерної техніки, він був готовий до сильної протидії тих хто вважав, що комп'ютери, якими би вони не були, продаватися не будуть. Тим паче, що ніщо не зможе похитнути позиції ІВМ на цьому ринку. Пізніше час показав, що Олсен був правий, незважаючи ні на що. Споживачі добре відреагували на зменшення вартості ЕОМ і на те, що стало можливим взаємодіяти з ними через монітор і клавіатуру. Прийшовши в компанію DEC в 1960 році, Белл став другим інженером по розробці нових моделей комп'ютерів.
Першим комп'ютером DEC був PDP-1, випущений у вересні 1960 року. Белл закінчував розробку його архутектури і програмного забезпечення, а в 1963 році його назначили архітектором по комп'ютерній архітектурі.
Гордон Белл народився 19 серпня 1934 року в містечку Кірксвілл, штату Міссурі. З шести років він допомагав батьку на його фірмі, в цьому віці він вперше відремонтував електропроводку, а через кілька років він уже самостійно проводив електропроводку в будинках, встановлював мотори і ремонтував різні прилади. Підчас навчання Белл отримував найвищі оцінки по електротехніці. В університеті було два курси по цифрових системах, він закінчив обидва.
В 1957 році він закінчив навчання і зразу получив степінь бакалавра та доктора філософії по електротехніці. Пізніше він викладав в Австралії, в навчальному закладі Фулбрайт, але хотів самовиразитися і стати винахідником, це привело його в DEC
В 1960 році йому було доручено керувати проектуванням і розробкою програмного забезпечення, загальної архітектури і логічних схем. В той час розробники DEC остаточно закріпились на думці, що більшість звичайних користувачів не потребують в повній мірі тих можливостей, що надають мейнфрейми, тим більше практика показала, що більшість задач можна вирішити і на менш потужніх машинах, до того ж користувачі хотіли опрацьовувати дані в реальному часі.
DEC назвала свою першу машину: PDP-1, від скорочення Program Data Processer. Спеціалісти фірми вважали, що використання терміну "комп'ютер" в назві буде відлякувати потенційних покупців. PDP-1 був набагато менший, ніж його аналоги і важив приблизно в 4 рази меньше. Завдяки цьому та низькій ціні (120 тисяч доларів) PDP-1 став широко застосовуватись в різних областях, в промисловості, в медицині, в учбових закладах.
Віднині користувачі перестали турбуватися про дорогий машинний час. А більш складні і об'ємні задачі залишались мейнфреймам. DEC появилась в переломний час, коли намітився перехід від електронно-лампової технології до транзисторної. Хоча транзистори вже більше десятка років використовувались у радіопромисловості PDP-1 став одним з перших комп'ютерів на транзисторах.
В 1962 році був випущений PDP-4, основним розробником якого явлався Гордон Белл. PDP-4 задумувався 12-бітним, але в останній момент було вибрано 18-бітний варянт, як PDP-1. PDP-4 був значно простіший, ніж його попередник. Белл вважав, що прості машини справляються зі своїми задачами не гірше від складних. І він був правий.
PDP-4 був в два рази меньший від свого попередника і коштував в два рази дешевше.
PDP-4 також широко використовувався в лабораторних дослідах і для обробки даних. Але він продавався не так жваво як би хотілося розробникам, заважала відсутність опрацьованої програмної і технологічної бази.
В 1963 році на замовлення Комісії по атомній енергетиці Белл розробляє наступну модель - PDP-5 для управління атомних реакторів. Він використовувався разом з PDP-4 як основний управляючий комп'ютер. Завдяки останнім розробкам, DEC впритул підійшла до створення мікрокомп'ютера. Ціна комп'ютерів стала більш прийнятною, всього 27 тисяч доларів. Одним з розробників проекту був Ед Де Кастро, котрий в подальшому заснував фірму Data General. Основою успіху було те що, машини PDP постійно удосконалювались, так само як ускладнювались задачі користувачів.
PDP-6 появився в кінці 1964 року і став першою машиною, створеною на основу мультипроцесорної технології. Як завжди основним розробником був Белл. PDP-6 створив нову нішу в технологічній області. Але комп'ютер був дуже складний у виробництві тому його випустили всього не більше 20-ти штук.
В квітні 1965 року DEC випускає наступну розробку PDP-8. Це була перша успішна і дуже масова машина. Завдяки застосуванню інтегральних схем, DEC змогла знизити ціну майже у двічі, значно випередивши свої конкурентів. Комп'ютер вдалося зменшити до розмірів невеликого холодильника.
Пізніше, в наступній весрії комп'ютера PDP-8, знову вдалося значно зменшити його вартість. Звичайно PDP-8 набагато поступався у силі мейнфреймам, він опрацьовував дані в 12 біт а мейнфрейми в 32, ну і пам'яті було всього 4 кілобайта, але невелика ціна брала своє, і успішно закреслювала недостатки. PDP-8 був всюди: в лабораторіях, в офісах, на підводних лодках, в банках...
PDP-8 також відзначився тим, що це був перший комп'ютер який вкрали, і завдяки цьому відділ маркетингу фірми DEC організував рекламну PR-компанію навколо цієї події, під гаслом "Наші комп'ютери наскільки хороші, що їх навіть крадуть"
Після такого успіху справи DEC пішли вгору. в 1966 році продажі досягли відмітки в 25 мільйонів доларів. Белл дуже гордився PDP-8. Проте в цьому ж році Белл відчув стому від виробничої діяльності і прийняв пропозицію керівництва Університету Карнегі-Меллона в Пістбурзі зайняти посаду професора комп'ютерних наук, залишаючись при цьому консультантом DEC. В подальшому Белл був причетний до розробки таких легендарних моделей як PDP-10 і PDP-11. Особливо вдалим був комп'ютер PDP-11, який дозволив DEC захопити велику долю ринку.
В 1972 році Белл надумав взяти творчий відпуск, і планував використати цей час для написання книг, присвячених комп'ютерам. Але президент DEC Кен Олсен звернувся до нього з проханням повернутися у фірму на пост віцепрезидента по комп'ютерних розробках. Будучи профессором унівеситету Белл напружено працював над новими прогресивними технологіями в області локальних мереж, що давало йому основу бути впевненим в можливості розробки більш потужніх комп'ютерів з меншими затратами. По великому рахунку він був готовий в любий момент посвятити знову себе цій справі. Тим більше що DEC досягла нових вражаючих успіхів в своїх розробках високоінтегрованих систем і Белл не хотів залишатися в стороні.
В квітні 1975 року Белл і колектив яким він керував закінчили розробку нової моделі VAX-11. Назва походила від скорочення "Virtual adress extension",а цифра "11" давала всім зрозуміти що ця модель являється логічним продовженням PDP-11 і була розроблена на його сонові. Модель VAX в подальшому стала одною з найперспективніших розробок DEC. У 80-х роках майже весь свій дохід, DEC завдячувала комп'ютерам серії VAX. На початку 80-х років Беллу стало важко працювати у такій великій фірмі в яку розрослась DEC, а у 1983 році він переніс інфаркт міокарда і після цього пішов з DEC. Пізніше Белл заснував свою фірму але справи не йшли добре тому в кінці 80-х років він переїхав у Вашингтон, там він заняв пост Директора Національного наукового фонду розвитку компю'терних та інформаційних технологій, де і по нині керує американськими дослідженнями і області комп'ютерних технологій.
Сеймур Крей
Термін "суперкомп'ютер" зявився на початку 60-х років ХХ століття. Але він і до цих пір не має чіткого визначення. Дехто вважає що суперкомп'ютер це любий комп'ютер з швидкодією понад 10 MFLOPS. 1 MFLOPS (мегафлопс) це міліон операцій з плаваючою крапкою в секунду, існують також поняттня GFLOPS (гігафлопс) міліард операцій і TFLOPS (терафлопс) трильйон операцій. Ще одне визначення суперкомп'ютерів: "До суперкомп'ютерів переважно відносять комп'ютери які по швидкодії значно випереджають всі комерційні машини, присутні на ринку в даний момент". Також оригінально визначив суперкомп'ютери Нейл Лінкольн (співробітник фірми CDC): "Суперкомп'ютер - це обчислювальна машина, яка відстає тільки на одне покоління від задач, над проблемами вирішення яких працюють в даний момент вчені."
Існує дуже багато задач, для вирішення яких потрібні великі обчислювальні потужності, це і задачі в аеродинамічній промисловості, сейсмічні аналізи, криптографічні роботи, задачі віртуальної реальності, космічні розрахунки. Для вчених які роблять відкриття суперкомп'ютери мають таке ж значення що і для Ньютона формули.
Людину, яка все життя займалася розробкою таких суперкомп'ютерів звали Сеймур Крей, його також називають батьком суперкомп'ютерів.
Його компанія, Cray Research, знаходилась в Міннесполісі, а виробнича база - в Чіппева-Фолс (штат Вісконсін, США). Ось, що писав один американський журнал в кінці 80-х років: "Чіппева-Фолс (населення 13 тисяч чоловік) відоме в окрузі своїм пивом "Лейненкугель" і водою "Чіппева-спрінгс", але в світі містечко відоме як місце, де живе один з найвпливовіших і загадкових авторитетів в комп'ютерному світі - Сеймур Крей. В цьому світі, 62-річний Крей, скромний, тихий інженер, котрий рідко дає інтервю журналістам, значить те саме, що і Едісон в електротехніці чи Белл в телефонії. Крей сконструював неперевершену серію комп'ютерів вищого класу, в тому числі CDC 1604, CDC 6600, CDC 7600, Cray-1, Cray-2, кожна з яких в свій час могла вважатися найпотужнішими комп'ютерами в світі."
Сеймур Роджер крей народився в Чіппева Фолс, штат Вісконсін, 28 вересня 1925 року в сімї інженера. В школі захоплювався хімією і радіотехнакою. Після закінчення школи він служив в армії в якості електрика, а потім, після закінчення армії, поступив в університет Міннесоти. Після отримання звання бакалавра у 1950 році Сеймур ще один рік вчиться і у 1951 році отримує степінь магістра.
В пошуках роботи він влаштувався на фабрику в Сан-Паул, де виготовляли планери. Ось як описує той період сам Крей: "Тоді в США - про це я не знав - існували дві групи, які мали мету, створення універсального комп'ютера. Одна група працювала на західному узбережжі, з Преспером Еккертом і Джоном Маучлі в керівниках, ця група будувала UNIVAC. А друга група знаходилась в Сан-Пауло, на фабриці планерів. Цією групою керували Джон Паркер та Білл норріс. Останній вів дослідницьку роботу на кошти воєнних. Мені здалося, що це не поганий варянт і я пішов до нього."
В цій фірмі Крей пропрацював до 1957 року, тут він створив свій перший дослідницький комп'ютер ERA 1101, але фірма була зацікавлена більше в збуті комп'ютерів, а не в дослідницьких роботах, тому Крей покинув її у 1957 році. Так само вирішив зробити і Білл Норіс і вони разом з Креєм заснували нову компанію Control Data Corp (CDC).
Першою розробкою нової компанії була модель CDC 1604. В цій моделі було використано транзистори замість електронних ламп. Модель CDC 1604 містила 100 тисяч діодів і 25 тисяч транзисторів. Випущений у 1958 році комп'ютер мав великий успіх, і великим плюсом в порівнянні з подібними комп'ютерами, була низька ціна.
Репутація Крея росла. Проте він змучився від керівної діяльності у фірмі, він завжи хотів просто створювати комп'ютери? а для цього йому були потрібні спокій і тишина.
Білл Норріс старався втримати Крея у фірмі і тому у 1962 році побудував йому велику лабораторію недалеко біля будинку Крея. Крей став рідко зустрічатися з керівництвом фірми, він бував у штаб квартирі фірми лише раз в кілька місяців. Ходили слухи, що Крей збирає свої комп'ютери на столі для гри в карти, він бере коробку з чіпами та паяльник і створює найпотужніші в світі комп'ютери, а насправді все було значно простіше, Крей створював комп'ютери користуючись лише олівцем і листками паперу. Кожень день він зписував пачку паперу.
22 серпня 1962 року він доказав, що його усамітнення було того варті. В цей день фірма Control Data обявила про випуск нової моделі: CDC 6600, найпотужніший комп'ютер того часу, що зробило фірму лідером індустрії, а фірма ІВМ "побіліла зі страху". Цей новий комп'ютер був в три рази потужніший за останню випущену модель фірми ІВМ, крім того значно менший по розмірах, швидкодія складала більш як 3 млн. операцій в секунду. Крім того машина CDC 6600 мала розвинене програмне забезпечення, а також комп'ютер вперше мав систему охолодження за допомогою фреону. Пізніше Крей створює модель 7600, котра після її випуску у 1969 році стала вважатися першим суперкомп'ютером. Пізніше Креєм було створено ще кілька моделей, а фірма CDC значно розрослася, діяльність фірми зосередилася на комерційних проектах, а наукові комп'ютери мали "низький статус". Тому Крей вирішує покинути фірму і у 1972 засновує нову: Cray Research. Як він пізніше згадував про це: "Я люблю починати з початку і постійно це роблю". Після заснування фірми Крей заявив, що буде створювати по одному суперкомп'ютеру за певний проміжок часу, а всі нові моделі будуть сумісні з попередніми. Колишня фірма Крея вклала у Cray Research 500 тисяч доларів стартового капіталу.
В березні 1976 року фірма Cray Research випустила свій унікальний суперкомп'ютер Cray-1, котрий був встановлений в лабораторії Лос-Аламос (ядерна лабораторія у США) В архітектурі комп'ютера була закладена паралельна обробка "всього що можливо", Великий об'єм пам'яті на інтегральних мікросхемах, швидкі регістри, 12 конвеєрних пристроїв, які розділені на 4 групи (адресна, скалярна, операцій з плаваючою крапкою, і векторна) і навіть циліндричний дизайн машини (щоб зменшити довжину внутрішньої проводки між модулями) все це і багато іншого давало вражаючий результат швидкодії. Швидкодія компютера складала 130 млн. операцій в секунду. Комп'ютер мав великий успіх, а у 1978 році Cray Research обявляє про рішення створити модель Cray-2, цей комп'ютер має бути більш як в 400 раз потужніший за Cray-1.
Весною 1985 року перший зразок Cray-2 було встановлено у Ліверморській національній лабораторії США (Каліфорнія). Система Cray-2 мала великий об'єм оперативної пам'яті (біля 500 Мегабайт) і 4 паралельно працюючі процесори, у машині використовувалась ОС Unix. Велика кількість електронних плат викликала проблему відводу тепла, Крей вирішив це питання зануренням електронних плат в охолоджуючу рідину. До кінця 1984 року фірма Крея займала 80% ринку суперкомпютерів, але ще у 1981 році крей передав керівництво фірми Джону Роллвалену, тепер він хоч і залишився членом ради директорів проте тепер багато часу міг присвятити своєму улюбленому ділу - створенню найшвидших комп'ютерів. (зліва на фото частина комп'ютера Cray-2)
Через кілька років у 1989-му, Сеймур Крей знову заснував нову фірму Cray Computer Corp і тепер він береться за створення нового комп'ютера Cray-3, його вдалося зікінчити на початку 90-х, він мав 16 процесорів, оперативну пам'ять близько 4-х гігабайт, швидкодія комп'ютера - 16 мільярдів операцій в секунду. А наступний комп'ютер Cray-4 як очікувалось мав мати 64 процесора і швидкодію - 128 мільярдів операцій в секунду, проте він так і не був виготовлений бо фірмі Крея не вдалося продати жодного комп'ютера Cray-3. Але Крея це не зломало, і літом 1996 року він засновує четверту по рахунку фірму - SRC Computer Inc (назва компанії походить від перших літер імені Крея) Плани у компанії - такі як і у попередників - створення найшвидших комп'ютерів. Але осінню цього ж року сталося нещастя, 22 вересня 1996 року Сеймур Крей попав в автомобільну аварію і від великих пошкоджень шиї і голови, 5 жовтня помер.
Особливістю таланту Крея було те, що він не був привязаним до конкретної спеціалізації, якими являються більшість винахідників в комп'ютерному світі. Робота зі всіма елементами комп'ютера потребує великого терпіння і Крей проявив це терпіння. Він вважав, що створення комп'ютера - це мистецтво і логіка тут не спрацьовує. І чим менше людей бере участь у створенні комп'ютера, тим більший шанс на успіх проекту.
Тед Хофф
В ряді революційних подій комп'ютерної історії винайдення програмного логічного блока з назвою "мікропроцесор" займає видне місце. Причому з цього моменту темпи мікропроцесорної революції не мають собі рівних. Відлита в кремнії ідея програмованого логічно-обчислювального блока була представлена 15 листопада 1971 року.
"Нова ера в інтегральній електроніці" - під таким заголовком була опублікована рекламна стаття в Electronic News за 1971 рік. В ній фірма Intel представила мікропроцесор під номером 4004 і його архітектора Теда Хоффа. Гордон Мур, один з засновників фірми, взагалі назвав цей мікропроцесор одним з найреволюційніших продуктів в історії людства. Винахід був настільки важливим, що Хофф признаний одним з найбільших вчених ХХ століття.
Мікросхема була самодостатньою, простою і дешевою, її можна було застосовувати всюди: в ліфтах, в калькуляторах, всюди, вона була така універсальна, що могла управляти штурвалом літака чи механізмом годинника, саме універсальність стала найбільшим достоїнством мікропроцесора.
Тед Хофф народився в м. Рочестері, штат Нью-Йорк, 28 жовтня 1937 року. Ріс він недалеко біля села Норт-Чілі, де і закінчив місцеву однокімнатну школу в якій всього навчалося 13 учнів і працював один вчитель. Інтерес до електрики він отримав від свого батька, а від дядька проявився інтерес до хімії. Саме дядько підписав його на журнал "Popular Science", а Хофф вже сам виписав радіокаталог, що і підвело його до занять електронікою, чим він і був повністю захоплений в шкільні роки.
В 1954 році він поступив в політехнічний коледж Ренселлера в місті Троя, штату Нью-йорк. Завдяки своєму батьку він кожне літо, підчас канікул, працював техніком в електронній лабораторії компанії General Railway Signal (де працював його батько). Тут він включився в роботу над електронними схемами залізничних шляхів і його ім'я появилося в двох патентах.
У 1958 році Хофф отримав степінь бакалавра по електротехніці в коледжі Ренсселера. Його нова робота була посвячена транзисторам. Після цього він поступив в Стенфордський університет, де отримав степінь магістра по електротехніці і став власником ще двох патентів.
Хофф був трохи знайомий з комп'ютерами після закінчення кледжу, він прослухав курс лекцій по комп'ютерах і мав уяву про машину ІВМ 650. Але його інтерес до комп'ютерів проявився уже в Стенфорді. Він був захоплений проблемою розпізнавання образів і обробки зображень. Підчас написання дипломної роботи він використовував комп'ютер ІВМ 1620, котрий недавно придбав університет. Це дало йому першу можливість програмувати...
Хофф провів в університеті Стенфорда ще 6 років в якості дослідника. Разом з Бернардом Відроу він парцював над елементами електромеханічної пам'яті, що привело до отримання кількох патентів. 1 Вересня 1968 року він почав працювати інженером по прикладних дослідженнях в новоствореній фірмі Intel, котра займалася інтегральними схемами. Він був двадцятим по рахунку співробітником у фірмі. Засновник фірми Роберт Нойс хотів прискорити комерційне використання напівпровідникової пам'яті котру якраз розробляла фірма Intel.
Історія мікропроцесора Хоффа починається в кінці 50-х років, коли Джек Кілбі і Роберт Нойс, незалежно один від одного, винайшли інтегральні схеми. Серійне виробництво інтегральних схем в середині 60-х років поклало початок процесу мініатюризації, але велика інтеграція транзисторів в одному кристалі кремнію тоді тільки зароджувалася.
Метою компанії Intel було створення напівпровідникових мікросхем пам'яті і їх промислове виробництво, і хоч тоді така пам'ять була в разів сто дорожча від "популярної" тоді технології пам'яті на ферритових кільцях, але засновники Intel були впевнені в тому, що такі великі переваги новго типу пам'яті як: малі габарити, висока швидкодія, мале енергоспоживання, переконають працівників галузі хоча б спробувати новий тип пам'яті.
Сконцентрувавшись на розробці пам'яті фірма Intel ледь не прогледіла перші паростки мікропроцесорної революції. Але почалося все дуже скромно. До розробки мікропроцесора Тед Хофф приступив у 1969 році, коли фірма отримала замовлення від японської фірми Busicom. Замовлення полягало в розробці набору мікросхем до нового сімейства калькуляторів. Оригінальна конструкція калькуляторів мала в собі 12 мікросхем, а втой час всі мікросхеми виготовлялися під специфічне замовлення тому це було великим барєром для їх широкого розповсюдження. Співробітникам Intel Теду Хоффу, Федеріко Феджину і Стену Мейзору вдалося спроектувати єдину універсальну мікросхему - центральний процесор ЕОМ загального призначення. Процесор взяв на себе функції які раніше виконували різні елементи. Концепцію процесора запропонував Хофф, він і розробив його архітектуру, цей мікропроцесор разом з чотирьма мікросхемами забезпечив виконання замовлення Busicom, але розробники зрозуміли що він може використовуватись не тільки у калькуляторі. Мейзор створив саму систему мікрокоманд процесора, а Феджін спроектував мікросхему. У вересні 1971 року Intel офіційно обявила про створення центрального процесора - мікросхеми 4004, але правами на його створення володіла Busicom. Як було сказано вище розробники розуміли який потенціал має процесор, тому по їх вимогах Intel викупила право на процесор у японців, які тоді переживали фінансову скруту.
Мікропроцесор 4004, на той час, коштував 200 долларів США, виконував 60 тисяч операцій в секунду, мав 2300 транзисторів, сам кристал був розміром трохи менший від нігтя але мав обчислювальну потужність еквівалентну першому цифровому комп'ютеру ENIAC (котрий важив біля 30 тонн, і споживав більше сотні кіловат електроенергії, містив біля 18 тисяч вакуумних ламп )
Засновники Intel Гордон Мур та Боб Нойс підтримували подальшу роботу над мікропроцесором...
І у 1974 році Intel випускає новий процесор 8080, він був значно потужніший і виконував 290 тисяч операцій в секунду. Також розвиток процесорів підтримував розвиток пам'яті яку можна було перепрограмовувати. Через такий розклад Intel швидко завоювала велику долю ринку.
Але повернімося до Хоффа, піля винайдення першого процесора він і надалі працював в Intel але у 1982 році подикає корпорацію, він відчував що йому потрібні зміни і він починає працювати в Atari, але справи у фірми надалі йшли погано і вона була перепродана, тому з 1984 року Хофф веде індивідуальні консультації і дослідження...
|