|
Дорогоцінні метали
|
|
Останнім часом на слова "дорогоцінні метали" я реагую неадеватно. Для радянської техніки дорогоцінні метали це справжнє прокляття. Скільки техніки було перепсовано заради них, а скільки припадає пилом на складах! Державні установи не можуть розпрощатися з безнадійно застарілою технікою через цю проблему. Але якби ж то тих металів там було багато! Насправді треба покурочити багато техніки, щоб дістати звідти кілька мікросхем і з них добути золото. А що таке атоми золота? всього лиш певна кількість електронів навколо атомного ядра, але ком'ютери вже ніколи не повернути :( Щоб добути золото мікросхеми розчиняють у кислотах, звідки потім певним чином конденсують тільки золото (на жаль, я не знаю точного технологічного процесу і буду вдячний за будь-яку любу інформацію). Розпад СРСР стався 1991-го року. Минуло 17 років і старої техніки стає все менше і менше. Найшвидше після розпаду СРСР зникли великі машини (я бачив в інтернеті інформацію, що у великих машинах класу ЕС могло бути і до кілограма золота і навіть більше!) Не тільки золото приваблювало "мисливців-металістів". Інші комп'ютери могли містити десяток, сотню, або навіть тисячу зелених конденсаторів, так званих "каемок". Їх відкусували всі кому не лінь і звідки тільки можна, щоб видобути з них декілька грамів паладію. Але ці кілька грамів містяться у кілограмах конденсаторів, тож один грам дорівнює декільком зіпсованим комп'ютерам :(. Якщо техніка не містила кольорових металів, її ламали майже просто так. Наприклад прецизійні мотори з накопичувачів на магнітній стрічці йшли на виготовлення віконних вентиляторів. Це дуже нагадувало забивання цвяхів мікроскопами. Жах! :(  "Зелений конденсатор" (КМ – керамічний металізований) і керамічна мікросхема памяті з "жовтими ногами". Обидва містять дорогоцінні метали З іноземною технікою простіше, там дорогоцінних металів мало, бо техніку намагалися зробити якомога дешевшою. В СРСР все було навпаки - використовували дорогоцінні метали, щоб техніка надійніше працювала. Як я вже казав вище, спершу під лом потрапили великі машини - їх розбирали повністю, здавали все навіть просто залізо на металобрухт. З пластин вінчестера умільці робили антени "вісімки", що їх дотепер вдосталь можна побачити на вікнах багатоповерхових будинків. Шкода, бо тепер побачити в роботі ЕС, СМ, БЭСМ неможливо. А от за кордоном такі великі машини вціліли і досі працюють в музеях. Я знаю людей, які скуповують мікросхеми та і інші електродеталі на лом, і з одного боку я їх розумію - така в них "робота". А з іншого – розумієш, що це варварство і дикунство, адже знищити техніку легко, а виробити аналогічну нову, вже неможливо! Адже це просто економічно невигідно. Хто ж тепер буде виробляти процесори кінця 70-х, початку 80-х років у такому вигдялі, як вони існували тоді, не кажучи вже про цілі комп'ютери. Звичайно, неможна виробляти десятиліттями одну модель комп'ютера і запчастини до нього, тому я закликаю уважніше ставитись до техніки, без потреби не нищити її, адже історія - це ж так цікаво. Замість того, щоб витягнути процесор з старого комп'ютера і повісити його на стінку, а комп'ютер викинути на смітник (де він буде "гнити" сотні років), комп'ютер можна комусь подарувати, адже не всі ще можуть дозволити собі придбати новий. Звісно, він не найсучасніший, але для знайомства і початку навчання вистачить. А то буде як у одному випадку з старовинним комп'ютером Macintosh. Мені його запропонували в обмін на незначну кількість "заліза" а міняли тому, що хтось, до цього, з комп'ютера витягнув модуль унікальної кеш пам'яті. На цьому модулі також розміщувався "біос" комп'ютера і без нього комп'ютер більше ніколи не включиться :(. А тим модулем зараз, мабуть, хтось хвалиться як незвичайним брилоком на ключах. Сподіваюся, після прочитання цієї статті, ви станете по іншому дивитися на техніку, яка легко може отримати нове життя. |